Спочатку у самий стислий спосіб про те, що написано нижче.
Наша держава є механізмом стягування всіх ресурсів до єдиного центру, і подальшим перерозподілом їх на розсуд певних осіб, що мають доступ до влади. Відповідно всі вузли державного механізму вибудовуються по "генеральній лінії". Конституція 2004 року була легким збоченням в цьому контексті, суспільство легко проковтнуло її брутальне знищення.
Така модель держави створює найсприятливіші умови для олігархічного капіталу та товстого прошарку чиновників-паразитів і навпаки, гальмує розвиток підприємницького, виробничого сектору. Далі , така модель в соціальній площині має наслідком все більше розшаровування суспільства як за доходами, так і за правовим станом. І нарешті, держава перетворюється в світового паразита. В прогресивних, без іронії, колах висловлюють думку про "перезавантаження". Термін цей походить , мабуть, він недостатньої комп*ютерної грамотності людей, котрим за сорок, перезавантаження може бути корисним в тому випадку, якщо в системі виник якийсь випадковий збій, або користувач системи випадково використав її у непередбачений спосіб. Якщо ви вірите в те, що ми випадково стали найбіднішою спільнотою в Європі, то далі можете не читати.
Так, була рація в надії, що вступивши в асоційоване членство до західного світу Україна таки вибереться на дорогу прогресу. Але (знову випадково, що поробиш) не вийшло, наразі. Чим би допомогла Європа? Ні позики, ні інвестиції нам би не допомогли, якби наша держава продовжувала свій паразитний спосіб існування, але Європа могла б "позичати розуму" нашій еліті, поки вона б не доросла до державного рівня. Це, практично, очевидно.
Натомість ми знову опинилися в ситуації, коли маємо самотужки вирішувати свої проблеми. Але тепер у нас є Майдан. Вже не як чудо серед пустелі, а справжній фактор політичного життя. Майдан зараз - це точка опори, з допомогою якої можна розхитати і повалити режим. Після повалення режиму у нас відкриються можливості, як до помірного прогресу, через поступове приєднання до західного світу, так і до більш швидкого поступу через розширення Майдану. Маючи таку точку опори потрібно ще знайти правильний важіль, прикласти його до однієї опори режиму і режим впаде.
Давайте поглянемо на ситуацію. Градус протестних настроїв зашкалює. В центрі столиці десятків днів стоїть табір "бунтівників". Чіткого лідера, що міг би брати відповідальність немає. Де побиті вітрини чи спалені автомобілі? Питання, навіщо такому суспільству такий державний апарат насильства як МВС? Чи дозріло наше суспільство щоб громадами забезпечувати правопорядок? Чи не можна об*єднати суспільство в бажанні скинути державне насильство. Розігнати МВС, разом з його птаством і звіринцем. Впровадити муніципальну поліцію, що фінансується (дуже важливо) з місцевого бюджету, підзвітну меру. Створити інститут обраних префектів, чи шерифів в сільських районах. Уявіть, на хвильку, чи можливо було б побиття дітей виборців в центрі столиці? Чи залишилась би безкарною смерть Індила?Чи затишно сиділось би вельможам в палацах за державний кошт? Чи мали б таку нахабність рейдери, якби правоохоронні органи служили громаді? Не втримався б режим без беркутні.
Отож, можна підняти таку вимогу під гаслом, для прикладу, "Геть насильство".
Я гадаю що під таким гаслом можна буде об*єднати всю країну.
Це міг би бути перший ресурс, відібраний від держателів "тумбочки". А далі можна було б впроваджувати інші кроки, за логікою. Суди, самоврядування, невождистські партії і т.д., що в сумі й дасть нам не перезавантаження системи, а нову якість життя. Не гіршу ніж у сусідів.
(Далі буде).
Наша держава є механізмом стягування всіх ресурсів до єдиного центру, і подальшим перерозподілом їх на розсуд певних осіб, що мають доступ до влади. Відповідно всі вузли державного механізму вибудовуються по "генеральній лінії". Конституція 2004 року була легким збоченням в цьому контексті, суспільство легко проковтнуло її брутальне знищення.
Така модель держави створює найсприятливіші умови для олігархічного капіталу та товстого прошарку чиновників-паразитів і навпаки, гальмує розвиток підприємницького, виробничого сектору. Далі , така модель в соціальній площині має наслідком все більше розшаровування суспільства як за доходами, так і за правовим станом. І нарешті, держава перетворюється в світового паразита. В прогресивних, без іронії, колах висловлюють думку про "перезавантаження". Термін цей походить , мабуть, він недостатньої комп*ютерної грамотності людей, котрим за сорок, перезавантаження може бути корисним в тому випадку, якщо в системі виник якийсь випадковий збій, або користувач системи випадково використав її у непередбачений спосіб. Якщо ви вірите в те, що ми випадково стали найбіднішою спільнотою в Європі, то далі можете не читати.
Так, була рація в надії, що вступивши в асоційоване членство до західного світу Україна таки вибереться на дорогу прогресу. Але (знову випадково, що поробиш) не вийшло, наразі. Чим би допомогла Європа? Ні позики, ні інвестиції нам би не допомогли, якби наша держава продовжувала свій паразитний спосіб існування, але Європа могла б "позичати розуму" нашій еліті, поки вона б не доросла до державного рівня. Це, практично, очевидно.
Натомість ми знову опинилися в ситуації, коли маємо самотужки вирішувати свої проблеми. Але тепер у нас є Майдан. Вже не як чудо серед пустелі, а справжній фактор політичного життя. Майдан зараз - це точка опори, з допомогою якої можна розхитати і повалити режим. Після повалення режиму у нас відкриються можливості, як до помірного прогресу, через поступове приєднання до західного світу, так і до більш швидкого поступу через розширення Майдану. Маючи таку точку опори потрібно ще знайти правильний важіль, прикласти його до однієї опори режиму і режим впаде.
Давайте поглянемо на ситуацію. Градус протестних настроїв зашкалює. В центрі столиці десятків днів стоїть табір "бунтівників". Чіткого лідера, що міг би брати відповідальність немає. Де побиті вітрини чи спалені автомобілі? Питання, навіщо такому суспільству такий державний апарат насильства як МВС? Чи дозріло наше суспільство щоб громадами забезпечувати правопорядок? Чи не можна об*єднати суспільство в бажанні скинути державне насильство. Розігнати МВС, разом з його птаством і звіринцем. Впровадити муніципальну поліцію, що фінансується (дуже важливо) з місцевого бюджету, підзвітну меру. Створити інститут обраних префектів, чи шерифів в сільських районах. Уявіть, на хвильку, чи можливо було б побиття дітей виборців в центрі столиці? Чи залишилась би безкарною смерть Індила?Чи затишно сиділось би вельможам в палацах за державний кошт? Чи мали б таку нахабність рейдери, якби правоохоронні органи служили громаді? Не втримався б режим без беркутні.
Отож, можна підняти таку вимогу під гаслом, для прикладу, "Геть насильство".
Я гадаю що під таким гаслом можна буде об*єднати всю країну.
Це міг би бути перший ресурс, відібраний від держателів "тумбочки". А далі можна було б впроваджувати інші кроки, за логікою. Суди, самоврядування, невождистські партії і т.д., що в сумі й дасть нам не перезавантаження системи, а нову якість життя. Не гіршу ніж у сусідів.
(Далі буде).
